Правове виховання учнів - Навчально-виховна робота - Статті - Віділ освіти Чутівської РДА
Неділя, 21.12.2014, 20:39
Головна Реєстрація RSS
Вітаю Вас, Гість
Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 0
Гостей: 0
Користувачів: 0
Вхід на сайт

Пошук
Головна » Статті » Навчально-виховна робота [ Додати статтю ]

Правове виховання учнів
Педагогічні основи правового виховання дітей Проблема прав дітей одна з найактуальніших проблем нашого суспільства, але рівень правової культури та знань дітей про свої права й обов'язки доволі низький. Про це свідчать результати опитування Інституту соціальних досліджень. Майже кожна шоста дитина взагалі не знає законів, які її захищають. Дітям бракує елементарної обізнаності у сфері своїх прав, обов'язків та відповідальності за багатьох життєвих ситуацій. Важливість розв'язання проблеми прав дітей зумовлена тим, що реалізація прав дитини є чи не найосновнішою умовою фізичного та психічного благополуччя дитини, її розвитку. Висування теми прав дитини на передній план політичного, педагогічного й соціального життя зумовлено кількома причинами: по-перше — рух українського суспільства до від­критого європейського суспільства; по-друге — сучасне становище дітей в Україні за статистичними даними. Дитинство в нашій країні у кризовому стані усвідомлюється як проблема, що потребує якнайшвидшого розв'язання; по-третє — зміна у суспільстві ставлення до дітей, культури дитинства, до внутрішнього світу дитини, її інтересів, запитів, побажань. Отже, можна виокремити три автономні чинники, які актуалізують проблему прав дитини й спонукають нас її активно розглядати і розв'язувати: 1 — ідеологічно-суспільний; 2 — соціальний; 3 — психолого-педагогічний. Правове виховання, порівняно з іншими напрямами виховання, має свою специфіку. Воно визначається передусім соціально-правовим статусом дитини в нашому суспільстві. Діти перебувають у матеріальній залежності від батьків чи опікунів, їхні самостійність і активність у діяльності корегуються дорослими, у них недостатній обсяг правових знань і досвід правових відносин, вони мають засвоювати правові знання, які регулюють їх життя, і ті правові норми, якими їм доведеться керуватися у своєму майбутньому житті. Успіх правового виховання значною мірою залежить від того, наскільки виховна робота активізує внутрішні можливості самої дитини. Основною метою діяльності педагогічного колективу слід вважати досягнення такого рівня розвитку правової свідомості особистості, коли контроль з боку педагога за її поведінкою замінюється самоконтролем, а вдосконалення морально-правової сфери свідомості стає функцією самої особистості. Мету правового виховання можна вважати досягнутою, якщо дитина набула здатності самостійно уп­равляти своєю поведінкою. Пріоритет прав дитини Правова свідомість дитини формується на основі правових знань, уявлень, поглядів, переконань, почуттів, які склалися в нашому суспільстві і становлять суспільну свідомість, що має вирішальний вплив на формування свідомості особистості. Правосвідомість — усвідомлення своїх прав, свобод, обов'язків, дотримання законів, ставлення до державної влади. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву, думку і сферу підсвідомого духовного досвіду особистості. Основою правосвідомості особистості є усвідомлення, що основне завдання України як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод своїх громадян. Свобода і незалежність особистості є умовою безпеки і розквіту" України. Тому ніхто не повинен бути поза системою захисту, турботи і сприяння. Водночас держава має гарантувати кожному реальну можливість працювати і творити за своєю вільною і творчою ініціативою. Права людини є пріоритетними стосовно суспільних та державних інтересів. Правова держава дотримується верховенства закону, положень про права дитини, викладених у Декларації прав дитини та Конвенції про права дитини. Для того, щоб захистити свої права, громадянин зобов'язаний добровільно дотримуватись чинних законів, знати не лише свої права, а й сприймати їх як свої обов'язки. У цьому діалектика взаємовідносин прав і обов'язків, основна суть виховання правосвідомості. Для правового виховання добирається обсяг і зміст життєво важливої і доступної для дітей інформації, яка дасть змогу в обмежений час досягти максимального виховного ефекту, не перевантажуючи пам'яті дітей непотрібними фактами і деталями. Правові знання допомагають співвідносити свої вчинки і поведінку своїх товаришів не лише із загальноприйнятими моральними нормами, а й з вимогами законів, і вносити до своєї поведінки корективи, змінювати її у правильному напрямі. Одним із завдань правового виховання є формування у дитини правових почуттів, які б регулювали її поведінку: почуття законності обраної мети, правомірності шляхів і засобів її реалізації, справедливості, нетерпимості до порушників норм права, відповідальності. Наявність правових почуттів допоможе дитині долати різні труднощі, конфліктні ситуації, внутрішні суперечності. У процесі формування правових почуттів передусім важливо розкривати їх зміст: ■ усвідомлене ставлення до своєї діяльності і оцінка її з погляду власної вимогливості; • здатність до самоаналізу, самооцінки; • уміння своєчасно і точно виконувати доручення, доводити справу до кінця; • прояв ініціативи і самостійності у будь-якій діяльності; • здатність передбачати наслідки своїх дій і вчинків, готовність визнати свою провину; • емоційне переживання виконаного завдання; • уміння дати оцінку власної поведінки, зайняти принципову позицію в конкретній ситуації, непримиренність до порушників дисципліни. Правові почуття можуть виражатися у позитивному ставленні до правових явищ чи негативному ставленні до порушників вимог закону. Виступають такі почуття не у «чистому» вигляді, а поряд з іншими переживаннями, які мають моральний зміст. Моральні почуття формуються раніше, ніж правові, як і моральний досвід. Другим завданням правового виховання є вироблення у дітей навичок і звичок правомірної поведінки. Як і навички, звички є автоматизованими діями: у цьому їхня спільність. Різниця полягає в тому, що навички — це тільки вміння, здатність ви­конати ту чи іншу дію без особливого контролю свідомості; звичка ж містить потребу виконати відповідну дію. Отже, діти мають не тільки знати норми права, а й відповідним чином поводитись, щоб у них слова не розходились з ділом. Важливо домагатися усвідомлення дітьми того, що в людини зовнішня поведінка має бути виявленням її внутрішнього світу, високих морально-правових якостей. Третім завданням правового виховання є формування у дітей активної позиції у правовій сфері тобто нетерпимого ставлення до правопорушень, прагнення взяти участь у боротьбі з цими негатив­ними явищами, які, на жаль, ще мають місце у нашому житті, вироблення уміння протистояти негативним впливам; виховання негативного ставлення до будь-яких форм насильства; формування внутрішньої потреби протистояти проявам шовінізму, фашиз­му, екстремізму, месіанських налаштованостей. Четвертим завданням правового виховання, яке пронизує всю правовиховну роботу, є подолання у свідомості окремих дітей помилкових поглядів і переконань, усунення негативних навичок і звичок поведінки, які сформувалися внаслідок помилок і недоліків виховання. Інколи діти є свідками того, що окремі норми закону обходять, і під впливом цього у них формується впевненість у тому, що за порушення певних правових норм не завжди настає правова відповідальність. Такі недоліки правової свідомості є однією з причин правопорушень. Їх усунення у свідомості неможливе без глибокого вивчення наявних у дітей правових уявлень, поглядів, переконань, без знання того, як сприймається ними правова інформація. Міжнародний правовий документ, прийнятий 1989 р., в якому закріплені гарантії прав дитини, — це Конвенція про права дитини. Він поєднав у собі високі соціально-моральні та правові норми міжна­родного стандарту і педагогічні основи спілкування дорослих і дітей. Провідною ідеєю Конвенції є захист інтересів дитини, забезпечення її прав на виживання, розвиток, захист, на активну участь у житті суспільства. Документ стверджує низку важливих соціальних та правових принципів. Один з основних — визнання дитини повноцінною і правоправною особистістю в суспіль­стві, яка має права так само, як і батьки. Значення Конвенції можна розглядати у двох пло­щинах. Перша — вона є свідченням того, що міжнародне співтовариство, стверджуючи права дитини, визнало особливі потреби й легку вразливість дітей як люд­ських створінь і встановило стандарти у сферах, що стосуються тільки дітей. Друга — Конвенція стала міжнародним стандар­том, обов'язковим критерієм для всіх дій щодо дітей. Реалізація державної політики щодо поліпшення становища дітей Права дитини в Україні реалізують в умовах економічних та соціальних суперечностей і нестабільності, що негативно позначилося на розв'язанні проблем захисту дітей. Не оминули ці явища й систему освіти: навчальні заклади недостатньо фінансуються, слабкою є їх матеріальна база тощо. З огляду на це, постала гостра потреба у реалізації єдиної державної політики щодо поліпшення становища дітей, їхньої освіти та соціалізації в суспільстві з якнайповнішим використанням міжнародного досвіду розв'язання проблем захисту дітей. Основним виконавцем Конвенції є держава. Вона вирішує питання правового та соціального захисту дітей, дбає про зменшення негативного впливу довкілля на стан дитячого здоров'я, розвиває мережу медичних та оздоровчо-профілактичних закладів, забезпечує планомірний розвиток системи освіти. Другий виконавець - родина. Лише родина є природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, для її матеріального забезпечення. Саме родина виступає для неї основним джерелом матеріальної та емоційної підтримки, психологічного захисту, засобом збереження і передачі національно-культурних і загальнолюдських цінностей. Третій основний виконавець - це суспільство, яке має забезпечити дітям повноправну участь у всіх сферах діяльності, що їх стосується. Зусилля суспільства мають бути спрямовані на створення розвиненої системи патронажу сім'ї трудовими колективами та громадськими організаціями, що сприятиме наданню адресної допомоги дітям з «важких», неповних та убогих сімей. Державна політика щодо дітей значною мірою реалізується в освітній галузі. Саме в освіті зосереджено найбільший потенціал для становлення особистості, а тому насамперед від освітян залежить, яким буде наше суспільство сьогодні і завтра. У центрі ж усієї освітянської роботи, як відомо, має бути дитина. За Конвенцією дитина має такі права: Ст. 9. Діти мають право на виховання в сімейному оточенні або бути на утриманні тих, хто забезпечить їм найкращий догляд. Ст. 24 (2 с.) Діти мають право на достатнє харчу­вання і достатню кількість чистої води. Ст. 26, 27. Діти мають право на прийнятний рівень життя. Ст. 24. Діти мають право на медичний догляд. Ст. 23. Діти-інваліди мають право на особливе піклування і навчання. Ст. 31. Діти мають право на відпочинок. Ст. 28 (1 а). Діти мають право на безоплатну ос­віту. Ст. 19. Діти мають право на безпечні умови життя, право не піддаватися жорстокому або недбалому поводженню. Ст. 32. Діти не повинні використовуватися як дешева робоча сила. Ст. ЗО. Діти мають право говорити рідною мовою, сповідувати свою релігію, дотримуватися традицій своєї культури. Ст. 12, 13, 15. Діти мають право висловлювати свою думку. Правове виховання тісно пов'язане з моральним та соціальним вихованням, а також з розвитком взаємин дитини з дорослими та однолітками. Цю роботу найдоцільніше проводити у формі спеціальних занять. Мета занять: формувати у дітей моральні уявлення про права людини, гуманістичне ставлення до навколишнього світу. Засоби і методи роботи: 1. Бесіда, читання художньої літератури. 2.Рольове програвання бажаної поведінки в різних життєвих ситуаціях. 3.Вправи (зокрема на самопізнання). 4.Етюди, пантоміміка. 5.Образотворча діяльність. 6.Рухливі ігри. Місце педагога в роботі з правового виховання дошкільників
Окремо розглядається стаття про освіту, де зазначено, що освіта дитини має бути спрямована: 1. на розвиток особистості, розумових, фізичних та творчих здібностей у їх якнайповнішому обсязі; 2. на виховання поваги до прав людини та ос­новних свобод, а також до принципів, проголошених у Статуті ООН; 3.до національних цінностей країни, в якій живе дитина; 4.на підготовку до свідомого життя у вільному су­спільстві чоловіків і жінок в умовах дружби між усіма народами, етнічними та релігійними групами, а також особами з-поміж корінного населення; 5. на виховання поваги до природного довкілля.
Сьогодні педагог — основна особа, яка проводить просвітницьку, діагностичну та корекційну роботу з дітьми. Його думка для дітей часто є більш авторитетною, ніж думка батьків. У роботі з правового виховання дошкільників варто зважати на морально-психологічні особливості дітей. У дошкільному віці діти дуже вразливі, емоційні. У зв'язку з цим виховна робота з ними базується на використанні моральних установок, переваг чуттєвого сприймання дитиною життєвих стосунків. На прикладах конкретних ситуацій важливо дохідливо пояснювати дітям категорії добра, зла, жорстокості, справедливості, заздрощів. Водночас у доступній формі потрібно давати дітям елементарні уявлення про правила праці й поведінки в дитячому садку, вдома, на вулиці, пояснювати роль людей, які охороняють порядок у місті, селі, прищеплювати повагу до цих людей. Діти тоді прагнуть дотримуватися цих правил, у них формується уявлення про свою відповідальність. Важливе значення у правовому вихованні має емоційний настрій людини. Ось чому заняття, на яких порушуються ці питання, мають бути емоційно насиченими, викликати переживання, здивування, захоплення, засмучення чи обурення. Доцільно при цьому звертатися до особистого досвіду дітей, пропонувати їм згадати і розповісти про хороші вчинки їхніх друзів, знайомих, дорослих. Крім того, у групі варто завести рубрику «Наші добрі справи», в якій поміщати замітки про хороші справи дітей. Важливе місце у правовому вихованні належить читанню художньої літератури та розвитку мовлення В усіх без винятку темах є тексти, які розкривають перед дітьми красу людини, різні сторони її діяльності та стосунків з іншими людьми. Аналізуючи вчинки героїв різних оповідань, діти визначають для себе, які вчинки вважаються поганими і які хорошими, за ще можна поважати людину, а за що вона може бути покарана. Значні виховні можливості закладені в заняттях з розділу «Дитина і навколишній світ», які мають своїм завданням ознайомлення з певними морально-правовими питаннями. Вивчення теми «Твоя сім'я» використовується для формування в дітей ввічливого і турботливого став­лення до членів сім'ї, сумлінного виконання ними своїх домашніх обов'язків, піклування про здоров'я. Тема «Наша вулиця» передбачає ознайомлення дітей з правилами переходу вулиць, з різними вида­ми транспорту, правилами поведінки в громадських місцях. Особлива увага при цьому звертається на ту небезпеку, яку приховує у собі гра на вулиці. Під час вивчення теми «Рідна країна» дітям розповідають, як називається наша держава, її столиця — ознайомлюють з прапором, гербом, гімном, звичаями і традиціями українського народу. У розділі «Рідна природа» особливу увагу звертають на дотримання дитиною правил поведінки на природі, на показ праці людини з використання та охорони природних багатств. Ознайомлення дітей з рослинами, комахами, птахами і тваринами допомагає виділити ті види їх, що вимагають охорони, бо їх стає дедалі менше. Наразі діти дізнаються про Червону книгу, де записано назви тварин і рослин, яких залишилось мало або які вже взагалі зникають. Морально-правові знання, здобуті дітьми на заняттях, у поєднанні з їхніми власними спостереженнями, певна практична діяльність з підтримання дисципліни, збереження навколишнього природного середовища відіграють важливу роль у їхньому моральному та правовому вихованні, формуванні їхньої правової культури. Дитина значну частину свого часу проводить у сім'ї. Вона спостерігає життя і діяльність батьків, стосунки між членами сім'ї, засвоює ті морально-правові принципи, якими вони керуються у своїй поведінці, у ставленні до власних дітей, до оточення, до праці. Основи характеру, вихідні життєві установки — все це закладається в сім'ї, і годі чекати добра, якщо педагог навчає одного, а батьки — іншого. Цілком зрозуміло, що переважна більшість сімей сумлінно ставиться до своїх обов'язків з виховання дітей, служить для них прикладом, гідним наслідування. Проте у нас чимало і проблемних сімей, неблагополуччя яких передусім негативно позначається на вихованні дітей. Для здійснення виховної роботи з батьками вихователю важливо мати чітке уявлення про морально-правову атмосферу сім'ї кожної дитини, володіти вмінням проводити відповідну роботу з батьками з приведення цієї атмосфери у відповідність з моральними і правовими нормами. Посиленої уваги вимагають сім'ї, де послаблений або взагалі відсутній контроль за поведінкою дітей, коли їм надається необмежена свобода. Такі батьки помилково вважають, що їхній обов'язок полягає у піклуванні про харчування, одяг, взуття дитини. -В окремих сім'ях дитина змалку слухає цинічні розмови про «вміння жити», де проповідується принцип: «ти мені — я тобі». У сім'ях, де батьки думають більше про себе, ніж про суспільні інтереси, їхні висловлювання з цього приводу дітьми сприймаються однозначно, вони засвоюють помилкові уявлення про те, що в житті потрібно передусім мати на увазі свою власну персону, побільше взяти для себе. Особливої уваги вимагають сім'ї, де панує грубе, жорстоке ставлення до дітей з боку батьків або старших братів чи сестер. Щоденне знущання батька з матері чи батьків з дітей формують у останніх байдужість до чужого горя. І виростає з дитини злочи­нець, який піднімає руку на людину. Попередити появу правопорушника в такій сім'ї можливо за умови проведення виховної роботи з батьками, яка має на меті змінити ці аморальні стосунки між членами сім'ї, сформувати в них повагу, почуття власної гідності. Виховання дітей родиною є обов'язковим, так само обов'язковим є піклування батьків про їхнє здоров'я, фізичний, моральний розвиток та навчання. Виконуючи свої обов'язки щодо виховання, батьки мають поважати гідність дитини, не застосовувати жорстоких і грубих методів виховання. 23 % батьків вважають, що права дитини не пору­шуються, якщо вони дозволяють собі вдарити свою дитину; лише 41 % вважає покарання неприпустимим за жодних обставин; а 40 % допускають тілесні покарання лише у крайньому разі. А щоб покарати свою дитину, батьки зазвичай обирають такі «методи»: ставлять у куток; не дозволяють дивитися телевізор; не дають солодощів; перестають спілкуватися з дитиною; позбавляють гри; б'ють паском; дають потиличника; лишають саму в кімнаті. До найбільш неправильних, неприємних і малоефективних покарань належать форми фізичного впливу. Більшість батьків вважає, що фізичне покарання не таке вже й велике зло, або навіть потрібне. Але цей вид виховного впливу аж ніяк не ефективний, як це здається на перший погляд, якщо батьки взялися до фізичного покарання, коли дитина не виконала їхніх вимог, то таке покарання не усуває конфлікту, бо якщо дитина і зробить те, що від неї вимагається, то її діями керують страх та інстинкт самозахисту. До того ж така форма впливу використовується тоді, коли самі батьки не контролюють власної поведінки. Мовленнєва агресія з боку батьків — лайка, зневага, образа призводять лише до того, що дитина сама послуговується цією моделлю поведінки щодо однолітків. Заборона має випереджати вчинки дитини або бути негайною реакцією на її небажані дії. Дуже важливо в такому разі контролювати свої слова — варто обмежитися коротким зауваженням «не можна!» й відмовитися від поширеної аргументації. Краще показати своє незадоволення мімікою, жестом, виразом обличчя. Тоді дитина поступово навчиться розуміти, які її вчинки викликають емоційну підтримку батьків, а які — ні. Випереджальна заборона має бути лаконічною й точною. Найпоширеніша форма покарання в родині — покарання «природними наслідками». Це означає обмеження або позбавлення дитини за провину чогось приємного (солодощів, нових іграшок). Але тут можна досягти ефекту за умови, якщо дитина вважає обмеження справедливим, якщо це рішення прийнято з її згоди, є результатом попередньої домовленості. Найкраще не позбавляти дитину чогось, а дещо віддалити в часі радісну для неї подію. Але аж ніяк не варто позбавляти її їжі, свіжого повітря, спілкування з однолітками. Взаємодія вихователя і дитини
Народна мудрість стверджує: «Не навчайте дитину так, як навчали вас, бо вона народилася в інший час». Сьогодні навчання і виховання — це доброзичлива, творча взаємодія вихователя і дитини. Це діалог двох рівних партнерів з відсутністю страху, з розкутістю, радістю спілкування. Діалог між дітьми і педагогами — домінуюча форма спілкування (дорослий не озброює, не передає, не повчає, а організовує, стимулює, співпрацює з дитиною). Спокійні звертання, слова-заохочення позитивно впливають на будь-яку діяльність кожної дитини. Такий підхід до роботи з дошкільнятами — один із кроків до реальної гуманізації і демократизації національної освіти сьогодні. Педагог має визнавати рівність у спілкуванні, визнавати і поважати права дитини на свої думки і погляди, відмовлятися від домінування та насильства, вміти поставити себе на її місце, співпрацювати з нею на засадах партнерства. Це викликає у вихованця позитивне ставлення до вихователя, відкритість до сприйняття людських цінностей — щи­рості, доброти, справедливості, милосердя. Програма дій для вихователів ДНЗ
Цю програму створено з метою допомоги педа­гогам в організації навчально-виховного процесу та сприяння просвітницької роботи з питання правового виховання дітей. Вона розрахована на забезпечен­ня гуманізації та індивідуалізації освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі. Сенс запровадження програми полягає в необхід­ності розвивати в дошкільників почуття гідності, своєї потреби для суспільства, усвідомлення своїх прав, обов'язків, відповідальності за власні дії; стимулюва­ти у дітей бажання реалізувати свої права. Розвиток у дітей переконань у необхідності дотри­мування правових обов'язків — важлива умова підви­щення ефективності профілактики негативних звичок, пропаганди засад здорового способу життя. Зважаючи на те, що в дошкільному віці інтенсивно розвиваються моральні почуття, засвоюються нор­ми і правила поведінки, формуються риси характе­ру, починають складатися взаємини зі старшими і ровесниками, перед дошкільними навчальними за­кладами стоїть завдання — виховання активної, жит­тєрадісної, творчої особистості з розвиненим по­чуттям відповідальності, гідності, совісті: вихованої, чемної, привітної дитини, яка любить і шанує батьків, свою родину, Батьківщину, усвідомлює себе як осо­бистість серед інших особистостей, розуміє свої пра­ва і права інших, свої обов'язки перед людьми.
Категорія: Навчально-виховна робота | Додав: Освітянин (25.03.2011)
Переглядів: 9771 | Рейтинг: 2.2/5
Всього коментарів: 0
Ім'я *:
Email:
Код *: