Л.Г. Юрченко, методист РМК

Розвиток у школяра самостійності, здатності до самоорганізації, саморозвитку, самовиховання, самоосвіти – це одне з першочергових завдань сучасної школи. Школа повинна підтримати, захистити дитину, озброїти механізмами, технологіями розробки життєвих стратегій, спрямованих на формування гармонійної компетентної, конкурентоспроможної особистості, яка вміє творчо розв’язувати проблеми, вміє повноцінно жити у новому світі, адекватно реагувати на зміни, постійно самовдосконалюється, намагається змінити на краще своє життя та життя своєї країни. А це залежить від тих додаткових якостей, які ми зараз називаємо компетентностями. Важливим результатом якості навчально-виховного процесу має бути оволодіння кожним учнем ключовими компетенціями. Посилення компетентнісної спрямованості, як зазначається у Державному стандарті початкової освіти, створює передумови для індивідуалізації та диференціації навчання, запровадження особистісно орієнтованих педагогічних технологій, формування соціальної, комунікативної, комп’ютерної та інших видів компетенцій учнів, поглиблення їх практичної і творчої діяльності. Компетентнісний підхід до організації навчально-виховного процесу на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних ситуаціях. Розглянемо основні поняття. Компетентність – це загальна здібність особистості, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, схильностях, набутих завдяки навчанню; це досвідченість у певній галузі, якомусь питанні; повноважність, повноправність у розв’язанні якоїсь справи; поінформованість, обізнаність; авторитетність; коло повноважень (прав, обов’язків) певного органу чи посадової особи, установлених статутом установи, закладу. У суспільстві знань компетентність є передумовою успішної самореалізації особистості, спроможної приймати ефективні рішення, адекватно реагувати на особистісні й соціальні виклики. У 2004 році робоча група Організації економічного співробітництва і розвитку відмітила, що компетентність члена сучасного суспільства має складну структуру, в якій виокремлюються ключові, галузеві і предметні складові. Ключові компетентності мають бути сформовані до закінчення школи і мають складати основу для подальшої освіти як частини навчання упродовж життя. Вони мають бути гнучкими, щоб їх можна було застосовувати у багатьох ситуаціях і контекстах, а також поліфункціональними, тобто такими, які б слугували досягненню багатьох цілей, розв’язанню проблем різних типів та виконанню різних завдань. Відповідно до рекомендацій робочої групи виокремлюються вісім галузей, що складають загальні (базові, ключові) компетентності: 1) комунікація рідною мовою; 2) комунікація іноземною мовою; 3) математична грамотність та базова предметна компетентність у природничих науках і технології; 4) комп’ютерна компетентність; 5) уміння навчатися у навчанні; 6) міжособистісні і громадянська компетентність; 7) підприємницька компетентність; 8) культурна компетентність. Таким чином, формування ключових компетентностей особистості розглядається як місія системи загальної середньої освіти у суспільстві знань та передумова самореалізації особистості у суспільстві, й одночасно як спроможність ефективно вчитися упродовж життя. Усі вісім компетентностей є важливими для успішного навчання у вищих навчальних закладах. Під загальною навчальною компетентністю розуміють здатність особистості адекватно сприймати та обробляти інформацію, логічно мислити, осягати сутність зв’язків між явищами та об’єктами дійсності. Саме це визначає адекватне реагування людини на проблеми і виклики життя і, зрештою, здатність приймати адекватні рішення й адаптуватися до навколишнього середовища. Рівень володіння цією компетентністю визначає успіх особистості у будь-якій інтелектуальній і практичній діяльності. Вона є компетентністю більш високого рівня, ніж спеціальні чи предметні компетентності, які особистість виявляє у конкретній сфері, наприклад, у математиці, музиці тощо. Ця компетентність набувається, використовується і вдосконалюється кожною людиною особисто через активні форми діяльності, і відтворюється в універсальних інтелектуальних операціях (аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування тощо). Вона формується у людини поступово, як результат сукупного надбання знань, досвіду, здібностей і ціннісних орієнтацій особистості. Тобто учень починає набувати її ще в школі завдяки навчально-пізнавальній діяльності, формуванню ставлення до різних видів діяльності, і продовжує удосконалювати її в процесі своєї життєдіяльності, набуваючи різноманітний життєвий досвід і виробляючи ціннісні життєві орієнтири. Одну із перших спроб осмислення в європейському контексті завдань освіти як формування в учнів духовної, політичної, економічної, соціальної компетенції здійснив Борис Чижевський. Навчальна діяльність у кінцевому результаті повинна не просто дати людині суму знань, а й сформувати комплекс компетенцій. Компетенцію було визначено як „загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню”. Компетенції являють собою комплексні, складні, інтегративні вміння. Часто можна зустріти людей, що володіють широкими знаннями, але не вміють мобілізувати їх відповідним чином у потрібний момент. Тому бути компетентним не означає бути вченим або освіченим. Компетенція не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації. У процесі вивчення окремих предметів певної галузі формуються предметні компетенції. Предметна компетенція – це здатність учня застосовувати сукупність знань, умінь і навичок із певної галузі знань відповідно до життєвої ситуації. На відміну від традиційного оволодіння знаннями, компетенція – здатність діяти на основі отриманих знань і умінь. Предметні компетенції складають основу для формування ключових компетентностей. Ключова компетентність – здатність учня здійснювати складні поліфункціональні, предметні, культуродоцільні види діяльності. Кожна з таких компетентностей передбачає засвоєння учнем не окремих не пов’язаних один з одним елементів знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою , у якій для кожного виділеного напряму існує відповідна сукупність освітніх компонентів. Компетентнісний підхід до навчання - це спрямованість навчально-виховного процесу на формування і розвиток в учнів ключових і предметних компетентностей, необхідних для діяльності у сучасному суспільстві. Компетентнісний підхід покликаний подолати прірву між освітою і вимогами життя, утвердити свободу вибору, отримувати творчий продукт, опиратися на життєвий досвід, здійснювати проектну діяльність. Українські вчені визначили такі ключові компетентності: уміння вчитися (самоосвітня), здоров’язберігаюча (психофізіологічна), загально– і полікультурна, громадянська (суспільно-правова), підприємницька (основи економічної культури), соціальна, інформаційна, комунікативна. Кожна ключова компетентність дає учням „ключ” для розв’язання широкого кола навчальних і життєвих завдань, тому вони формуються на міжпредметній основі. Компетентнісний підхід передбачає особистісно-діяльнісне навчання, заохочуючи учнів. Основні ознаки ключових компетентностей: § поліфункціональність (дозволяють вирішувати різноманітні проблеми повсякденного професійного чи соціального життя); § надпредметність і міждисциплінарність (можуть бути застосовані не тільки у школі, а й на роботі, у сім’ї, у політичній сфері); § багатомірність (уключають розумові процеси, інтелектуальні вміння, творчі відкриття); § зумовлюють потребу в інтелектуальному розвитку (абстрактне мислення, критичне мислення, само рефлексія, визнання власної позиції, самооцінка). У формуванні ключових компетентностей на різному змісті необхідно забезпечити: - чітке усвідомлення дитиною мети роботи; - мотивацію на одержання виховного результату; - оволодіння загально навчальними уміннями і навичками; - рефлексію своїх досягнень; - можливість використання одержаних знань і умінь для розв’язання різних типів навчальних і життєвих задач (серед яких обов’язково є творчі); - набування індивідуального досвіду завершеної справи; - успішної співпраці у різних групах, для виконання комплексних завдань (наприклад, участь у проектах, творчих роботах, виставках, громадських дорученнях тощо), які вимагають застосування різноманітних компетентностей, фізичної і вольової готовності до продуктивної праці; - навчання дітей приймати рішення, спираючись на знання, досвід, елементарне прогнозування. Самоосвітня компетентність формується у процесі навчання та виховання школярів. Суспільно-правова (громадянська) компетентність учня є основою його активної громадянської позиції, здатності до самореалізації в суспільно-політичному житті. Комунікативна компетентність забезпечує знання та вміння об’єктивного сприйняття оточуючих, вибору адекватного стилю й тону спілкування, емоційної реакції на переживання інших людей, урахування особливостей особистості та психологічного стану співрозмовника. Комунікативна компетентність – це вміння спілкуватися. Полікультурна (загальнокультурна) компетентність забезпечує оволодіння досягненнями культури, оцінювання творів літератури та мистецтва, формування загальнолюдських цінностей. Інформаційна компетентність –уміння добувати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел, володіння інформаційними технологіями. Психофізіологічна (здоров’язберігаюча) компетентність – усвідомлення своїх психофізіологічних особливостей, уміння зберігати та зміцнювати здоров’я, підтримувати на належному рівні фізичний стан і забезпечувати досконалість свого зовнішнього вигляду. Всі ці види компетентностей передбачають наявність ініціативи, організаторських здібностей, високої свідомості та здатності адекватно оцінювати свої дії. Тому освітянам потрібно корегувати зміст, технології організації навчально-виховного процесу відповідно до вимог та потреб сьогодення. Самоосвітня компетентність є однією з ключових компетентностей, що формуються у процесі навчання та виховання школярів. Систематично залучаючи дітей до навчально-пошукової розумної самоосвітньої діяльності можна сформувати такі важливі якості, як творчість, оригінальність, самостійність у судженнях та оцінках. Слід виділити 4 основні напрямки навчальної самоосвітньої діяльності: 1) організаційний (уміння визначати мету, обирати засоби її досягнення, контролювати відповідність дії плану та цілям, організовувати діяльність у колективній роботі); 2) практичний (використовувати ТЗН, працювати з довідковою літературою, відео матеріалами, комп’ютером та ін.); 3) інтелектуальний (бачити проблеми, обирати об’єкт досліджень, систематизувати ідеї); 4) психологічний ( докладати вольових зусиль для подолання труднощів, усвідомлювати свій мотив, аналізувати та оцінювати ситуацію). Аспекти організації самоосвітньої діяльності Перший аспект даної роботи це організація спеціальної самоосвітньої навчальної діяльності на уроках. Організація (пошук джерел інформації, організація робочого місця) робочого

ЕТАПИ САМООСВІТИ Планування та проек- тування діяльності, розподіл часу

Орієнтація та вміння форму-лювання мети
Реалізація (самостійне виконання завдання)Рефлексія (оцінювання своїх здобутків)Обрання нового завдання
Самоконтроль, самооцінка, самоаналіз, корекція, результат
Розвиток компетентності відбувається за умов якісного проходження особистістю всіх етапів діяльності. Отже, внутрішня структура самоосвітньої компетентності є такою: § розуміння особистих потреб на підставі самоаналізу, самопізнання, само обліку сильних та слабих сторін своєї діяльності; § уміння розробляти та виконувати програми самоосвіти з урахуванням особистих потреб та потреб суспільства; § впорядкування своїх знань, знаходження зв’язків між ними; § критичне ставлення до будь –якої отриманої інформації, вироблення особистої позиції в процесі здобування певних знань; § уміння розв’язувати різноманітні проблеми на основі здобутих самостійно знань; § гнучкість застосування знань, умінь, навичок в умовах швидких змін; § представлення, обґрунтування та захист отриманого результату; § знаходження нестандартних нових рішень на основі самостійно здобутих знань; § організація особистих прийомів самонавчання; § використання та отримання інформації різноманітних баз даних, джерел інформації; § уміння використовувати нові технології інформації та комунікації; § уміння долати труднощі, невпевненість; § адекватне оцінювання значення здобутих знань у своїй діяльності; § уміння співробітничати з іншими людьми, здобувати знання шляхом колективної діяльності; § прийняття рішення на основі співробітництва, толерантне ставлення до опозиційної точки зору; § відповідальність за організацію свої самоосвіти; § постійний самоаналіз та самоконтроль за самоосвітньою діяльністю; § уміння удосконалювати свої результати, отримані під час самоосвіти. Важливим є другий аспект – організація навчального самоосвітнього співробітництва. На даному етапі здійснюється спільна робота вчителя і учня. Учні працюють у парах, у групах. Вони вчаться слухати, дискутувати, робити висновки, ставити запитання, відстоювати свою думку, вчаться вчити інших, створювати модель, алгоритм, схему, вчаться оцінювати роботу та досягнення. Третій аспект полягає у виборі ефективних методів та прийомів самоосвітньої роботи на уроці. Вчитель спонукає дітей до пошукової самостійної діяльності. У 1 класі застосовується ситуація наслідування, у 2-4 класах – ситуація самостійної дії. Серед орієнтовних завдань - „Пастка” (завдання, які не мають розв’язку або складені не за правилами): § завдання, що розрізняють життєву та понятійну логіку; § задачі з неповними даними; § ситуації відкритого незнання; § завдання, що розрізняють орієнтацію дитини на завдання та дії вчителя. „Каталізатор” – завдання, яке виявляє недостатність знань дитини, мотивує її до пошуку інформації, спонукає до діалогу з іншими дітьми та до самостійного пошуку істини. „Виручалочка”- це завдання на опрацювання пропущеного матеріалу. Такого роду завдання дозволяють учителю активізувати пізнавальні можливості учнів, реально бачити рівень досягнень учнів і прогалини в оволодінні способом дій, надати своєчасну допомогу окремим учням, контролювати процес засвоєння знань учнями. Учні ж мають змогу навчатися у власному темпі і стилі, раціонально використовувати час, формувати рефлексивні вміння і навички, розвивати творче, самостійне мислення. Як відмітила академік АПН України О.Я. Савченко, якість початкової освіти визначається не лише засвоєнням учнями предметних компетентностей, а й ключових, які мають бути найважливішим особистісним надбанням кожного випускника початкової школи. Запровадження компетентнісного підходу в європейську освіту стартувало ще у 1996 році. В доповіді Міжнародної комісії ЮНЕСКО з освіти для ХХІ століття „Освіта. Прихований скарб” було сформульовано чотири принципи, на яких має базуватися освіта: навчатися жити разом, навчитися отримувати знання, навчитися працювати, навчитися жити (змістовно, достойно). Ці принципи було розвинуто у подальших тривалих дослідженнях. Їх результати висвітлено у доповіді ради Європи „Ключові компетентності для Європи”(2006), у якій стрижневою ідеєю є центрованість на практико орієнтованих результатах усіх ланок освіти, переосмислення ролі знань (найважливіше для учня „знаю, як” , ніж „знаю, що”). Це є особливо значущим для початкової ланки, де треба досягти обов’язкового засвоєння учнями широкого кола загальнонавчальних і загальнокультурних умінь і навичок Зміст самоосвітньої компетенції молодших школярів з урахуванням їхніх вікових особливостей Загальні види умінь і навичок самоосвітньої компетенції учнів функціонують у системі загально навчальних зв’язків і формуються протягом усього періоду навчання відповідно до можливостей програмового матеріалу з різних предметів. І. Організаційні вміння і навички самоосвітньої компетентності. 1клас - добирати обладнання для проведення уроку; - розкладати його у потрібному порядку; - включатися в роботу одразу після вказівки вчителя; - дотримуватися єдиних вимог до оформлення письмових вправ; - розрізняти основні елементи навчальної книжки; - користуватися закладкою; - дотримуватися правильної постави під час читання, письма. 2 клас - дотримуватися режиму розумової праці під час виконання домашніх завдань; - самостійно добирати необхідне навчальне обладнання і підтримувати порядок на робочому місці; - орієнтуватися в тривалості праці; - дотримуватися послідовності виконання роботи; - користуватися підручником, дидактичним і роздатковим матеріалом, словником, лінійкою, трикутником; - своєчасно підготуватися до уроку; - переключатися з одного виду роботи на інший; - дбайливо ставитися до своїх і чужих речей. 3 клас - дотримуватися встановленого порядку під час виконання самостійних завдань; - визначати мету роботи і план її виконання; - доцільно використовувати час; - орієнтуватися у методичному апараті підручника. 4 клас - дотримуватися режиму навчальної самоосвітньої діяльності, працювати швидко і зосереджено; - планувати роботу на день; - користуватися довідковою літературою; - розподіляти час на виконання роботи; - цінувати час – власний та інших людей; - приступати до самостійної роботи після її обдумування; - тримати в порядку своє робоче місце та навчальне приладдя. ІІ. Загальномовленнєві вміння і навички самоосвітньої компетентності 1 клас - говорити в помірному темпі, чітко, вільно, виразно, з відповідною силою голосу; - зосереджено слухати вчителя; - відповідати на запитання за даною і вільною моделлю. 2 клас - зосереджено слухати вчителя і товаришів; - володіти діалогічним і монологічним мовленням, говорити чітко, не поспішаючи, вільно; - виділяти під час читання і слухання важливі за змістом слова; - відтворювати послідовність подій, відображених у тексті; - ставити питання до окремих речень і уривків. 3 клас - говорити в належному темпі, з дотриманням інтонації; - сортувати матеріал, виділяти нові факти, розпізнавати невідоме; - встановлювати послідовність подій та їх причинно-наслідкових зв’язків; - ставити питання до тексту, вчителеві, товаришам; - переказувати прочитане зв’язно й послідовно; - описувати побачене; - міркувати взаємозв’язаними судженнями. 4 клас - розповідати чітко й послідовно; - міркувати взаємопов’язаними судженнями; - відтворювати інформацію з елементами логічної обробки матеріалу; - спілкуватися під час виконання групових і колективних завдань. ІІІ. Загальнопізнавальні уміння і навички самоосвітньої компетентності 1 клас - виділяти в предметах певні ознаки, розрізняти розмір, форму, колір, смак; - знаходити у двох об’єктів схожі, однакові та різні зовнішні ознаки; - зіставляти групи предметів, помічати зміни у досліджуваних об’єктах за орієнтирами, вказаними вчителем; - зробити (з допомогою вчителя) висновок-узагальнення після виконання навчального завдання. 2 клас - виділяти в предметах ознаки та якості, розрізняючи їх за значущістю (головні, постійні, другорядні); - визначати з допомогою вчителя найістотніші ознаки у виконуваній роботі; - встановлювати логічну послідовність викладу подій; - встановлювати тотожність, схожість і відмінність між кількома предметами; - застосовувати деякі прийоми смислового заучування; - виконувати логічне групування об’єктів. 3 клас - виділяти в предметах внутрішні ознаки та якості, розрізняючи їх за значущістю (головні, постійні, другорядні); - порівнювати окремі об’єкти за різними ознаками; - зробити висновок-узагальнення за допомогою вчителя; - встановлювати зв’язок між причиною і наслідком; - добирати факти, які підтверджують або заперечують власну думку. 4 клас - визначати головне, самостійно робити висновок із пояснення вчителя; - знаходити нове, досі не відоме, ставити питання; - користуватися порівняннями та аналогіями як засобами встановлення нових ознак і якостей; - класифікувати і групувати вивчений матеріал, знаходити і пояснювати причинно-наслідкові зв’язки; - доводити правильність судження та власної думки; - користуватися прийомами осмисленого запам’ятовування (план, зіставлення, опорні слова); - виконувати творчі завдання (доповнити задачу, продовжити розповідь, відтворити початок розповіді, запропонувати новий спосіб розв’язування). ІУ. Контрольно-оцінні вміння і навички самоосвітньої компетентності 1 клас - знайти фактичну помилку у ході зіставлення результатів власної роботи зі зразком; - оцінювати результати своєї діяльності за орієнтирами, даними вчителем. 2 клас - перевіряти результати праці своєї і товариша за вчительськими орієнтирами (алгоритмічні прописи, словничок, зіставлення зі зразком). 3 клас - при перевірці користуватися алгоритмами й пам’ятками; - контролювати послідовність виконання роботи та її проміжні результати; - висловлювати оцінні судження щодо якості своєї роботи. 4 клас - оцінювати якість навчальної роботи; - здійснювати взаємоперевірку; - контролювати послідовність роботи за самостійно складеним планом; - знаходити і виправляти фактичні, логічні й стилістичні помилки; - використовувати засвоєні способи перевірки орфограм, задач, різних дій; - висловлювати оцінні судження. Зміст загальнонавчальних умінь і навичок та його розподіл за роками можуть уточнюватися і змінюватися вчителем залежно від умов і особливостей роботи з певним контингентом учнів. Рівні самоосвітньої компетенції молодших школярів 1. Підготовчий: - вчити здійснювати первинну обробку навчального матеріалу; - складати плани; - ставити експерименти за прямими вказівками вчителя. 2. Перший рівень: - вчити вибирати спосіб дій і застосовувати його в роботі з додатковим джерелом; - формувати ситуативний інтерес до додаткового матеріалу і способів діяльності. 3. Другий рівень: - удосконалювати вміння здійснювати самоосвітні дії у пошуковій та пізнавальній діяльності; - вчити бачити проблему, знайти гіпотезу, довести її, зробити висновок; - закріпити стійкий інтерес до додаткових джерел. 4. Третій рівень: - володіння навичками пошукової самоосвітньої діяльності на основі вивчення матеріалу та широкого залучення додаткових джерел; - уміння самостійно бачити проблему, формулювати її, пропонувати шляхи вирішення; - реалізувати розроблений план; - робити висновки та узагальнення. Напрями самоосвітньої компетенції молодших школярів 1. Пошук та впровадження у практику прийнятих форм самоосвіти учнів: - організація самоосвітнього засвоєння учнями частини матеріалу на уроках і вдома; - добирати цікавий матеріал до уроку; - заохочувати елементи творчості під час виконання домашніх завдань та самоосвітньої діяльності. 2. Озброєння учнів набором навчальних прийомів, необхідних для самоосвітньої роботи: - оволодіння учнями навичками письма і читання, усного і писемного мовлення; - уміння працювати з книгою; - вміння сприймати інформацію на слух; - складати план; - робити аналіз умови та розв’язання задачі. 3. Стимулювання та заохочення самоосвіти школярів: - здійснювати пропаганду самоосвіти серед школярів; - проводити бесіди про необхідність самоосвіти; - у навчальних кабінетах доцільно мати стенди „Вчись учитися”, „На допомогу учневі”, „У світі цікавого”, „У світі книг”, „Ти цього ще не знаєш” тощо; - створювати пріоритети для знань, які потрібно опановувати самостійно; - залучати до самоосвіти учнів батьків. ФОРМУВАННЯ КОМПЕТЕНТНОСТЕЙ НА РІЗНИХ УРОКАХ Основні завдання з формування в учнів різноманітних компетентностей вирішуються саме на уроці. Тому вчителеві необхідно так уміло організувати роботу, щоб зацікавити учнів, навчити дивуватися, бути спостережливим, допитливим, вдало використати можливості навчальних предметів. Так, сучасний підхід до вивчення початкового курсу української мови та українського читання передбачає формування у молодших школярів комунікативної компетентності – здатності спілкуватися за допомогою мови у будь-якій життєвій ситуації, користуватися мовою не тільки як засобом спілкування, а й навчання, пізнання навколишньої дійсності . Основні компоненти комунікативної компетентності: вміти сприймати на слух і розуміти почуту інформацію, читати текст і розуміти його зміст, вести діалог, висловлювати й доводити власну думку, переконувати, обґрунтовувати свої дії, міркування в усній та письмовій формі.. Програмою передбачено формування таких об’єктів усних видів мовленнєвої діяльності, як: аудіювання (слухання і розуміння тексту), говоріння (діалогічне і монологічне мовлення), читання. Серед письмових видів - диктант, письмовий переказ, письмовий твір, списування. Для розвитку усного та письмового спілкування можна використати такі методи та види роботи: - розігрування діалогу, монологу у процесі проведення сюжетно-рольових ігор „Інтерв’ю”, „У продуктовому магазині”, „Телефонна розмова” тощо; - інсценування казок, відтворення діалогів у особах; - усний опис картини; робота з малюнком, серією малюнків; - словесне малювання; - робота з прислів’ями, загадками, народними прикметами; - бесіда; евристична бесіда; - використання наочності, інноваційних технологій, комп’ютерів; - робота з чистомовками і скоромовками; - різні види мовного аналізу (звуко-буквенний, за складом слова, за членами речення, за частинами мови, порівняльний тощо); - смисловий та структурний аналіз твору; робота із засобами художньої виразності; - проведення нестандартних уроків; - робота з дитячою книжкою; - розширення словникового запасу школярів через роботу зі словниками, довідковою літературою, засобами масової інформації; - складання словосполучень, речень, міні-творів, текстів, відновлення деформованого тексту; - різні види читання (вголос, мовчки, виразне, коментоване, комбіноване, самостійне; вибіркове, пошепки, ланцюжком, дощиком, в особах, за диктором, буксиром тощо); - щоденні вимірювання швидкості читання; - використання інтерактивних методів „Мозковий штурм”, „Мікрофон”;
- здійснення перекладів текстів; - проведення бібліотечних уроків, підтримання постійного зв’язку з бібліотекою; - заслуховування повідомлення, підготовленого учнем; - написання запрошень, привітань, оголошень; - листування з ровесниками; - складання пам’яток; - робота в парах, у групах; - робота над помилками; - розвиток зв’язного мовлення, орфографічної та пунктуаційної зіркості; - різні види диктантів; - складання плану, придумування заголовка; - творчі роботи (придумай початок, кінець, продовж розповідь); - аудіювання, тестування; - робота з підручником, з таблицею, з роздатковим матеріалом; - презентація проекту. Спрямованість початкового мовного курсу на формування в молодших школярів комунікативності (культури усного й писемного мовлення як засобу вільного спілкування та самовираження) зумовила такі об’єкти перевірки та оцінювання навчальних досягнень з усного та писемного мовлення: аудіювання, діалог, усний переказ, усний твір, диктант, письмовий переказ, письмовий твір, перевірка знань мовної теми за допомогою тестових завдань. Компетентнісний підхід лежить в основі визначення не лише об’єктів контролю, а й видів і методів перевірки. Так, у процесі формування мовленнєвих умінь здійснюється поточна перевірка, яка є основою для коригування навчальної діяльності та надання окремим учням індивідуальної допомоги: це визначення рівня розуміння і первинного засвоєння певних знань, встановлення зв’язків між новим змістом навчального матеріалу і раніше засвоєним, закріплення засвоєних знань, умінь і навичок, їх аналіз перед вивченням нового матеріалу. У фронтальній або індивідуальній формі здійснюється періодичний контроль усних і письмових видів мовленнєвої та мовної діяльності. Перевірка відбувається за допомогою різних методів: тестові завдання, складання діалогів, усних та письмових переказів, творів, читання текстів, диктантів, списування. Завдання для перевірки повинні мати практичне спрямування, бути пов’язаними з життєвою дійсністю, наближеними до реальних умов існування, вони мають відповідати віковим можливостям та рівням підготовки учнів. Формування мовленнєвої компетентності молодших школярів у процесі вивчення української мови вимагає урізноманітнення форм організації навчальної діяльності. При цьому перевага надається формам, які створюють таку мовленнєву ситуацію, коли кожен учень має можливість висловитись, проявити себе в комунікативному процесі. Ефективним з таких позицій є інтерактивне навчання, організація якого передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, які сприяють формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії. Добір і використання різноманітних методів, прийомів, форм навчання має підпорядковуватися змісту і меті навчального матеріалу, формуванню в молодших школярів мовленнєвої компетентності. На уроках образотворчого мистецтва учні вивчають елементарні основи образотворчої грамоти, на уроках здійснюється художньо-естетичне виховання та формуються базові компетентності. Так, діти знайомляться з образотворчим мистецтвом через виразні засоби графіки - лінію, кольорову лінію, їх форми та характер як засіб зображення оточуючого світу в процесі практичної діяльності, що закладає основи формування предметної, художньо-світоглядної, художньо-комунікативної, етнокультурної, ціннісно-орієнтаційної, пізнавально-інформаційної, орієнтаційної, художньо-естетичної, креативноЇ, саморегулятивної компетентностей. Цьому сприяють такі типові завдання як ігри-лабіринти, загадки-штриховки, ігри-асоціації, ігри-дослідження, веселі колективні ігри, спрямовані на мистецьке спілкування, вправи на розвиток уяви, малювання на овочах, рухові ігри, виставки., інсценівки тощо. Базові компетентності формуються і при вивченні природничих наук. Освітня галузь „Естетична культура” декларує формування „естетичних умінь і компетентностей”, не конкретизуючи їх, а в освітній галузі „Математика” не акцентується на досягненні учнями компетентностей, а обмежується лише оволодіння знаннями, уміннями й навичками, достатніми для успішного оволодіння іншими освітніми галузями, та забезпечення неперервної освіти. Саме у початковій ланці освіти починає формуватися низка компетенцій, тобто система здатностей, що забезпечують особистості можливість оптимально здійснювати свою життєдіяльність в усіх її формах (пізнання, діяльність, спілкування, стосунки). Тому необхідно націлювати учнів на оволодіння ключовими компетентностями з кожного предмета, роз’яснювати, як вони зможуть реалізувати набуті компетентності на практиці, у подальшому повсякденному житті. Це значно підвищить мотивацію учнів до навчання. Таким чином, сучасна світова та вітчизняна спільнота наголошує на впровадженні у системі освіти компетентнісного підходу, який на перше місце ставить не поінформованість учня, а вміння на основі знань вирішувати проблеми, які виникають у різних життєвих ситуаціях.